Перехідний період: як зістикувати те, що незістиковується?

(Частина II. Частини I, III, IV, V, VI, VII див. в консультаціях від 17.01.2011 р., 14.02.2011 р., 21.02.2011 р., 28.02.2011 р., 14.03.2011 р., 11.04.2011 р.)

Як зістикувати речі, що абсолютно незістиковуються - податковий облік, передбачений Законом про оподаткування прибутку, і бухгалтерський облік, передбачений П(С)БО, і як визначити облікову політику підприємства, яка з 1 квітня 2011 року буде основним документом, що визначає правила розрахунку оподатковуваного прибутку на цьому підприємстві? При цьому важливо, що кожне підприємство тепер розраховуватиме прибуток по-своєму і, від того, як воно його розрахує, залежатиме сума податку на прибуток.

Розділ III «Податок на прибуток підприємств» ПК України повністю змінить порядок визначення об'єкту оподаткування, який з 01.04.2011 р. буде заснований на даних бухгалтерського обліку. Це зажадає від бухгалтерів часу і чималих зусиль для формального переходу від одного обліку до іншого, а також для формування такої системи обліку, яка дозволить керівництву підприємства ефективно управляти оподатковуваним прибутком.

Проте і підприємствам, які не є платниками цього податку, також необхідно буде внести у 2011 році деякі корективи в бухгалтерський облік.

За задумом законодавців оподатковуваний прибуток має бути максимально наближений до реального прибутку підприємства, який відображається у фінансовій звітності і визначається на підставі бухгалтерського обліку. А бухгалтерський облік ведеться за правилами, визначеними національними стандартами обліку, які наближені до міжнародних.

Здавалося б, що можна заперечити проти такого благородного наміру оподатковувати реальний прибуток, а не умовну, яка визначається за правилами так званого податкового обліку і має мало загального (якщо взагалі має щось загальне) з бухгалтерським обліком? Але, як відомо, благими намірами вимощена дорога в пекло, а керівник пекла - Диявол дуже любить ховатися в деталях, які і перетворюють благі наміри на повну їх протилежність.

А деталі ці - як зістикувати речі, що абсолютно незістикуються - податковий і бухгалтерський облік. При цьому важливо, що кожне підприємство тепер розраховуватиме прибуток по-своєму і, від того, як воно його розрахує, залежатиме сума податку на прибуток.

Чи розуміють це власники і керівники підприємств? А чи розуміють бухгалтери, яка тепер відповідальність лягає на них? Адже якщо прибуток буде на думку власника занадто великим, то бухгалтер тепер вже не зможе сказати, що він ні до чого, що це закони у нас такі.

В зв'язку з цим усі питання, пов'язані з переходом від одного обліку до іншого, потрібно розділити на 2 групи:

1. Питання, що мають тимчасовий характер і викликані наявністю залишків запасів та заборгованістю і зобов'язаннями підприємства на 01.04.2011 p.;

2. Питання, які необхідно вирішити на 01.04.2011 р. і рішення яких матиме довготривалий характер. До цих питань відносяться питання облікової політики, але змінювати вирішення цих питань можна не частіше за один раз на рік на 1 січня.

Питання, що носять тимчасовий характер

З дати набуття чинності розд. III ПК України життя не почнеться наново. На цю дату у підприємства будуть залишки запасів: сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів і тому подібних товарів; малоцінних і швидкозношуючихся предметів (МШП), які відносяться до оборотних активів; незавершеного виробництва, готової продукції.

Звичайно, добре б їх «обнулити» (чи звести до мінімуму), тоді проблем буде менше, але навряд чи це можливо.

Витрати на придбання цих запасів були включені у валові витрати за їх надходженням на підприємство або за передоплатою (якщо постачальник - платник податку на прибуток за ставкою 25%). При цьому частина цих витрат, а саме витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби і товари, добавляли на момент надходження на підприємство до загальної вартості залишків запасів. (Помітимо, в дужках, що згідно із Законом про оподаткування прибутку до цих запасів не повинні були відноситися паливо, електроенергія, вода тощо, хоча багато бухгалтерів відповідну норму цього Закону ігнорували, очевидно, на догоду податківцям, і включали паливо і електроенергію до цієї групи).

Вартість цих запасів на початок кварталу порівнюється з їх вартістю на кінець кварталу, від'ємне значення різниці додається до валового доходу, позитивне - зменшує валові витрати. Такий «хитрий»! порядок був передбачений п. 5.9 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку.

Як тепер врахувати усе це при переході на бухгалтерський метод визначення прибутку?

Бухгалтерський облік, як відомо, передбачає включення понесених підприємством витрат до складу витрат, що зменшують прибуток, в тому періоді, в якому признаються доходи від реалізації. Ця загальновідома норма знайшла відображення в пп. 138.4 ст. 138 розд. III ПК України.

Правда, це правило застосовується не до усіх витрат і навіть не до усіх витрат на придбання матеріальних ресурсів, а тільки до витрат, що підлягають до включення в так звані прямі витрати.

Ті ж витрати, які включаються до загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут та інші витрати, відносяться до загальних, зменшуючих прибуток витрат підприємства в тому періоді (кварталі), в якому вони понесені, тобто в якому підписаний документ) (акт, накладна) про їх отримання (надходження на підприємство).

Напевно, читачі здивуються, що автори статті включили загально-виробничі витрати до складу витрат, які не будуть пов'язані з реалізацією продукції, робіт та послуг, а віднесені на витрати діяльності в місяці їх здійснення.

Такий висновок виглядає дивним, тому що, згідно з п. 11 П(С)БО 16, у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі і постійні розподілені загальновиробничі витрати.

До того ж в ПК України передбачено, що оподатковуваний прибуток має бути максимально наближений до реального прибутку підприємства, який відображається у фінансовій звітності і визначається на підставі бухгалтерського обліку.

Як же так, що змінні загальновиробничі і постійні розподілені загальновиробничі витрати автори публікації не включили до складу собівартості продукції (робіт, послуг), як того вимагає П(С)БО 16?

На жаль, ніякої помилки немає з огляду на те, що законодавці, не особливо розбираючись в тонкощах обчислення виробничої собівартості, вирішили, що загальновиробничі витрати - це інші витрати (абзац 3 п. 138.1 ст. 138 розд. III ПК України), які, відповідно до п. 138.5 ст. 138 розд. III ПК України, визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, існуюча на сьогодні в ПК України норма про собівартість реалізованої продукції повністю виключила загальновиробничі витрати з її складу. До того ж загальновиробничі витрати були не просто віднесені законодавцями до інших витрат, але ще і піддалися некоректному способу їх визнання, що не спростить, а значно ускладнить податковий облік.

Також встає питання: чи можна включати у витрати підприємства вартість тих запасів, які були враховані у складі валових витрат на 01.04.2011 p., але за правилами бухгалтерського обліку будуть списані в дебет рахунку 90 «Собівартість реалізації» лише на дату продажу готової продукції, роботи, послуги, товарів?

Прямої відповіді на це питання в підрозд. 4 розд. XX ПК України, який регулює перехідні положення визначення оподатковуваного прибутку немає. Очевидно, законодавець взагалі не бачить тут питання. Дійсно, здавалося б, питання немає, оскільки, згідно з п. 138.3 ст.138 розд. III ПК України, включення сум, відображених у складі витрат платника податку, не підлягає повторному включенню до складу його витрат.

Проте не усе так просто. Пункт 138.3 ст. 138 розд. III ПК України набуває чинності з 01.04.2011 р. (як і увесь розд. III ПК України), а витрати на купівлю матеріальних ресурсів до 01.04.2011 р. включені не у витрати, а у валові витрати.

Така логіка дозволяє платнику податків, керуючись принципом «презумпції правомірності рішень», включити у витрати за датою продажу усю вартість реалізованих залишків витрат, не враховуючи ні п. 5.9 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку, ні те, що витрати на зарплату з нарахуваннями, послуги та інші витрати, «завислі» у складі вартості незавершеного виробництва, готової продукції і транспортно-заготівельних витрат, які увійшли до вартості залишків сировини, матеріалів і товарів, у валові витрати підприємства були включені до 01.04.2011 р.

Якщо ж при перевірці на цю обставину звернуть увагу і включать її до акту перевірки, то окрім донарахування податку (який ще не так-то просто буде розрахувати!) платнику податків загрожує тільки штраф 1 грн.

Автори не являються прибічниками такого підходу, але якщо враховувати, що інший варіант обліку «минулих витрат» дуже складний і трудомісткий, то, напевно, знайдеться немало сміливців, які підуть саме таким шляхом.

Для тих платників податків, які прагнуть до точності і справедливості і хочуть включити у витрати підприємств тільки ті витрати, які не потрапили до 01.04.2011 р. до складу валових витрат згідно з нормами п. 5.9 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку, можна рекомендувати зробити деякі обліково-аналітичні розрахунки.

Алгоритм розрахунку, загалом зрозумілий, але можливо, не усі зможуть їм скористатися з чисто технічних причин. Тим же, хто ризикне, необхідно буде вести таблиці:

- для виробничих підприємств, що реалізовують після 1 квітня 2011 року залишки готової продукції, виготовленої до 01.04.2011 р. (табл. 1);

- для усіх інших підприємств (табл. 2).

Таблиця 1

Об'єм реалізації продукції, виготовленої
до 01.04.2011 р. за звітний квартал

грн

Дані для заповнення граф 3-6 табл. 1 беруться з даних бухгалтерського і податкового обліку.

Таблиця 2

Об'єм реалізації продукції (робіт, послуг) за звітний квартал

З таблицею можна ознайомитись: розділ "Довідники", підрозділ "Додатки до документів", папка "Консультації".

грн

Якщо ж п. 138.3 ст. 138 розд. III ПК України розуміти у тому сенсі, що оскільки витрати на купівлю сировини, матеріалів тощо вже враховані у складі валових витрат, то повторне їх включення до витрат після 01.04.2011 р. (незважаючи на правила п. 5.9 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку) неприпустимо, то у платників податків не буде витрат, доки вони не розпродадуть усі запаси, що накопичилися на 01.04.2011 р.

Дещо простіше, але теж не однозначно, вирішується питання з урахуванням витрат на продані товари (продукцію), роботу і послуги, плата за які поступила до 01.04.2011 р. і була включена у валовий доход.

Сума таких отриманих авансів відображена в бухгалтерському обліку як кредиторська заборгованість (сума зобов'язань). Згідно з п. 7 підрозд. 4 розд. XX ПК України доход не визначається за товарами (результатами робіт, послуг), відвантаженими (наданими) після дати набуття чинності розд. III справжнього Кодексу в частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), сплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у тому числі в період перебування на спрощеній системі оподаткування.

Одна частина витрат на такі «передоплачені» постачання була зроблена до 01.04.2011 p., а друга - вже після набуття чинності розд. III ПК України.

Як відобразити в податковому обліку ці витрати?

Найпростіший шлях - виходити з п. 138.4 ст. 138 розд. III ПК України, який передбачає, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнані доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, який можна розуміти так немає доходів - немає витрат». Проте такий підхід призводить до втрати і до завищення оподатковуваного прибутку, хоча формально в бухгалтерському обліку доходи є, але їх немає в податковому обліку, оскільки вони були відображені до 01.04.2011 р.

Питання, що носять довгостроковий характер

Цілком природно, що бухгалтерський облік не може забезпечити 100-процентного надання даних для податкового обліку, але максимально наблизити їх цілком можливо, у тому числі і за допомогою забалансових рахунків. Для цього необхідно в розумних межах змінити облікову політику на підприємствах.

Вносячи корективи в облікову політику, необхідно пам'ятати про те, що вона:

- не повинна призводити до зайвої (надмірної) сплати податків і зборів;

- не повинна ускладнювати документообіг і тим самим сприяти плутанині в обліку;

- повинна забезпечити збереження матеріальних цінностей;

- повинна надавати допомогу у вдосконаленні внутрішньогосподарського і управлінського обліку.

Також не слід забувати про те, що фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди. Безумовно, порівнювати можна тільки те, що складено з використанням єдиних принципів, методології і процедур.

Послідовність - основний принцип бухгалтерського обліку, що передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. За допомогою цього принципу досягається відповідність фінансової звітності такій якісній характеристиці, як порівнянність, що надалі дає можливість користувачам порівнювати фінансові звіти підприємства за різні періоди для встановлення тенденцій в його фінансовому стані, фінансових результатах діяльності і грошових потоках. Передумовою порівнянності є подання відповідної інформації попереднього періоду і розкриття інформації про облікову політику та її зміни.

Змінити облікову політику підприємство може, згідно зі ст. 4 Закону про бухоблік, тільки у виняткових випадках, прямо встановлених в П(С)БО. Причому перегляд облікової політики має бути обґрунтований, а усі зміни розкриті в фінансовій звітності (ст. 4 Закону про бухоблік, п. 18 П(С)БО 1). Таке розкриття змін в звітності здійснюється в пояснювальній записці до звіту.

Звітним періодом для складання бухгалтерської звітності є рік. Тому впродовж року необхідно дотримуватися обраної облікової політики, не допускаючи змін в принципах відображення тих або інших показників. Зміни в обліковій політиці можна робити після закінчення звітного року з обов'язковим обгрунтуванням таких змін в річній бухгалтерській звітності.

Вибір тих або інших методів, способів і процедур в бухгалтерському обліку сприятиме отриманню різних фінансових результатів, але для цілей бухгалтерського обліку це усе закономірно і правильно. Отже, підприємству треба вибрати такі методи, способи і процедури, які були б не лише найефективнішими для нього, але і забезпечували б достовірні дані, а також не призводили до зайвої сплати податків та зборів, і тим самим не погіршували б фінансове положення підприємства.

Зміни, які необхідно
внести до переліку
рахунків і субрахунків
бухгалтерського обліку

Правильне використання рахунків і субрахунків бухгалтерського обліку - основа достовірності даних не лише фінансової звітності, але і податкової. Зближення бухгалтерського і податкового обліку відповідно до ПК України неможливе без внесення змін до порядку використання рахунків і субрахунків бухгалтерського обліку.

Облік необоротних активів

Говорячи про зміни в обліку необоротних активів, слід звернути увагу, передусім, на терміни використання цих об'єктів, а також на їх вартість. Найбільш значима група необоротних активів на підприємствах, звичайно ж, основні засоби.

Термін корисного використання (експлуатації) основних засобів - це очікуваний період часу, впродовж якого основні засоби використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде виготовлений очікуваний підприємством об'єм продукції. Тобто термін експлуатації може визначатися як кількістю років, так і кількістю одиниць продукції. Згідно з П(С)БО 7 термін корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням чинників:

- очікуваного використання об'єкту з урахуванням його потужності або продуктивності;

- передбачуваного фізичного і морального зносу;

- правових обмежень відносно термінів використання.

Терміни експлуатації основних засобів визначаються підприємствами самостійно і можуть фіксуватися в Акті прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів при розрахунку норми амортизації. Оспорити встановлені підприємством терміни експлуатації нині неможливо, оскільки єдиних норм по основних засобах не існує. По одних і тих же основних засобах норми амортизації можуть істотно відрізнятися у різних підприємств, і це правильно.

Набагато складніше йде справа з визначенням ліквідаційної вартості, яку обчислити на практиці практично неможливо. Під час введення в експлуатацію основних засобів ніяка комісія не зможе достовірно визначити точний термін їх експлуатації, фізичний або моральний знос на момент виведення їх із експлуатації, а також їх справедливу (продажну) вартість або вартість ТМЦ, які підприємство отримає від ліквідації об'єкту основних засобів.

Отже, практика за визначенням ліквідаційної вартості у підприємства може йти наступними шляхами:

- прирівнювання ліквідаційної вартості усіх основних засобів до нуля;

- встановлення певного відсотка від первинної вартості, який буде диференційованим за групами основних засобів (для ліквідаційної вартості);

- прогнозування і розрахунок орієнтовної ліквідаційної вартості шляхом розрахунків фахівцями підприємства.

Термін корисного використання (експлуатації) об'єкту основних засобів переглядається у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Безумовно, що усі наведені вище вимоги за визначенням термінів експлуатації основних засобів, що знаходяться в експлуатації на підприємствах, вже були дотримані, але у зв'язку з набуттям чинності ПК України більшості підприємств їх доцільно переглянути.

Хоча розд. III ПК України набуває чинності з 1 квітня 2011 року, але підприємству треба заздалегідь підготуватися до цього і змінити в наказі по обліковій політиці з 1 січня 2011 року терміни експлуатації не лише основних засобів, але і усіх необоротних активів.

Приступаючи до зміни термінів експлуатації необоротних активів, необхідно пам'ятати про те, що п. 145.1 ст. 145 розд. III ПК України передбачає мінімально допустимі терміни експлуатації основних засобів та інших необоротних активів. Це означає, що платник податку на прибуток мас право збільшити ці терміни для цілей податкового обліку, але не має права їх зменшити.

Нагадаємо, що термін корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних і нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набуття чинності розд. III ПК України визначається платником податку на прибуток самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих термінів корисного використання, визначених п. 145.1 ст. 145 розд. III ПК України.

Необхідно відмітити, що норма, прописана в абзаці 6 п. 6 підрозд. 4 розд. XX ПК України, містить не дуже коректний спосіб визначення терміну використання об'єктів основних засобів, оскільки незрозуміле, про яку дату введення об'єкту в експлуатацію йде мова.

1 квітня 2011 року підприємствам належить уточнити терміни експлуатації основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, які вже є на підприємствах, щоб вони не були нижчі мінімально встановлених в п. 145.1 ст. 145 розд. III ПК України. Тобто мінімально допустимі терміни експлуатації основних засобів та інших необоротних матеріальних активів обчислюватимуться не з 01.04.2011 p., коли розд. III ПК України набуде чинності, а з моменту введення їх в експлуатацію.

Проте у підприємства можуть бути в наявності основні засоби, придбані у інших господарюючих суб'єктів, які вже експлуатували їх до такої купівлі-продажу. До того ж таких «хазяїв» у об'єкту основних засобів може бути декілька. Наочний приклад - будівлі і споруди, власники багатьох з яких міняються постійно, але визначити дату введення цих об'єктів в експлуатацію (будівництво) не складе великих труднощів, тому що вони вводяться в експлуатацію в особливому порядку.

А от передбачений мінімально допустимий термін експлуатації по будівлям у 20 років свідчить про те, що законодавці, швидше за все, мали на увазі не первинне введення об'єкту цієї групи в експлуатацію, а саме введення його у конкретного платника податків.

По довговічності основних конструктивних елементів будівлі і споруди підрозділяються на три міри¹:

1-а - з підвищеним терміном служби (орієнтовно більше 100 років);

2-а - із середнім терміном служби (від 50 до 100 років);

3-я - зі зниженим терміном служби (від 20 до 50 років).

Будівлі з терміном служби менше 20 років належать до категорії тимчасових.

Наприклад, офісна будівля введена в експлуатацію у 1960 році. Згодом вона придбана новим власником і введена в експлуатацію в грудні 1999 року згідно з «Актом прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів» (типова форма № ОЗ-1). Термін експлуатації будівлі визначений тривалістю 50 років, тобто амортизувати його підприємство мало намір до 2050 року.

Після набуття чинності розд. III ПК України підприємству надано право як мінімум амортизувати цю будівлю до 2020 року, тобто скоротити термін експлуатації на 30 років і тим самим збільшити витрати, які зменшують об'єкт оподаткування, або ж залишити його колишнім.

Податковий кодекс України обмежив право платників податку на прибуток на застосування деяких методів нарахування амортизації, передбачених в бухгалтерському обліку, тому для окремих груп основних засобів підприємствам доцільно буде змінити метод нарахування амортизації в бухгалтерському обліку, щоб максимально наблизити такі методи до податкового обліку.

Усе йде непросто і з вартістю необоротних активів, оскільки бухгалтерський облік для таких активів висуває умову, пов'язану з терміном їх експлуатації, а податковий облік, окрім терміну експлуатації, регулює ще й вартість таких активів.

Як же розділити активи на оборотні і необоротні?

До 01.04.2011 р. під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, які призначені платником податків для використання в його господарській діяльності впродовж періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (абзац 1 пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону про оподаткування прибутку).

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, призначених для використання в господарській діяльності платника податків, включаються до складу валових витрат платника податків в загальному порядку і враховуються для цілей застосування п. 5.9 ст. 5 справжнього Закону.

Згідно з пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розд. III ПК України під терміном «основні засоби» слід розуміти матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих в користування ділянок надр (окрім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), які призначаються платником податку для використання в його господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 грн і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом і очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію складає більше за один рік (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Пунктом 14 підрозд. 4 розд. XX ПК України передбачене, що у 2011 році норматив у 2500 грн для основних засобів, визначений в пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 ПК України, встановлюється у розмірі 1000 грн.

Для цілей бухгалтерського обліку під оборотними активами слід розуміти грошові кошти і їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання впродовж операційного циклу або впродовж 12 місяців з дати балансу (п. 4 П(С)БО 2).

Складнощі у підприємств при класифікації активів на оборотні і необоротні виникають, передусім, з так званими МШП.

Формально до МШП, згідно з Інструкцією № 291, повинні відноситися предмети, використовувані впродовж не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, зокрема, інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг тощо.

А от при реальному застосуванні цієї норми в господарській діяльності виходить, що різний малоцінний інвентар не може бути віднесений до МШП, оскільки термін його використання у більшості випадків більше одного року (приміром, ножиці, діроколи, степлери, швабри, відра, калькулятори тощо).

Облік необоротних активів складний і довготривалий, тому відкривати облікові картки на малоцінний інвентар з терміном його використання більше одного року економічно недоцільно. П(С)БО не передбачає вартісної грані по оборотних і необоротних активах.

У бухгалтерському обліку малоцінні активи підрозділяються на два види - МШП і малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА). Причому для віднесення таких активів до першого або до другого виду використовується один критерій - термін їх служби.

Якщо він менше одного року або нормального операційного циклу (якщо він перевищує один рік), то незалежно від вартості предмета його відносять до МШП і враховують на рахунку 22 «Малоцінні і швидкозношувальні предмети», якщо більше за один рік - до МНМА з відображенням на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи».

А ось для цілей податкового обліку матеріальні активи, вартість яких не перевищує 2500 грн, відноситимуться до оборотних активів незалежно від терміну їх використання (але тільки з 01.01.2012 р., а до цієї дати - вартістю до 1000 грн).

Таким чином, група основних засобів, що являється МНМА, включатиме різні об'єкти в податковому і бухгалтерському обліку.

Так, в бухгалтерському обліку в групі МНМА можуть бути об'єкти, вартість яких менше 1000 грн або 2500 грн, а в податковому обліку в цій групі можуть бути об'єкти, вартість яких перевищує 1000 грн (до 01.04.2011 р.) і 2500 грн (після 01.01.2012 p.).

Згідно з пп. 145.1.5 п. 145.1 ст. 145 розд. III ПК України підприємство може нараховувати амортизацію наступними п'ятьма методами:

1) прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на термін корисного використання об'єкту основних засобів (далі - метод № 1);

2) зменшенням залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкту на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації і річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкту з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкту на його первинну вартість (далі - метод №2);

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкту на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації і річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до терміну корисного використання об'єкту і подвоюється (далі - метод № 3);

4) кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця терміну корисного використання об'єкту основних засобів, на суму числа років його корисного використання (далі - метод № 4);

5) виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного об'єму продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний об'єм продукції (робіт, послуг), який підприємство чекає виробити (виконати) з використанням об'єкту основних засобів (далі - метод № 5).

(Продовження буде)

_________

¹ За матеріалами http://www.stroisa.com

Список використаних документів

ПК України - Податковий кодекс України

Закон про бухоблік - Закон України від 16.07.1999 p. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»

Закон про оподаткування прибутку - Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР

Декрет № 7-93 - Декрет KM України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито»

Інструкція № 291 - Інструкція щодо застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291

П(С)БО 1 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.1999 р. № 87

П(С)БО 2 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затверджене наказом Мінфіну України від 31.03.1999 р. № 87

П(С)БО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.1999 р. № 318

“Консультант бухгалтера” N 6 (598) 7 лютого 2011 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)

Документи що посилаються на цей

• Нюанси обкладення прибутку за Податковим кодексом (Частина I)
• Зміни, які необхідно внести в обліку запасів (Частина V)
• Перехідний період: як зістикувати те, що незістиковується (Частина III)
• Перехідний період: безнадійна та сумнівна заборгованість ( Частина VII)
• Перехідний період: як зістикувати те, що незістиковується (Частина IV)
• Перехідний період: операції з цінними паперами ( Частина VI)