ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ
12.02.2004 N 982/6/17-3216

Про підготовку, перепідготовку, підвищення
кваліфікації працівників підприємства

(Витяг)

1. Щодо можливості укладання угод між господарюючими суб'єктами, предметом яких є підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників, їх участь у обміні досвідом, стажуванні, семінарах, конференціях.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (далі - Кодекс), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Перелік суб'єктів господарювання (учасників господарських відносин) зазначений у статті 55 Кодексу. Громадянин (наймана особа), який перебуває у відносинах трудового найму з господарюючим суб'єктом (підприємством), не є суб'єктом господарювання.

Відповідно до статті 67 Кодексу ( 436-15 ) відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів (включаючи відносини з іноземними суб'єктами господарювання). Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Власник і органи управління підприємства мають права та обов'язки в частині соціального розвитку підприємства, зокрема щодо забезпечення підготовки кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічного і професійного навчання за відповідними угодами (стаття 69 Кодексу ( 436-15 ).

Отже, підготовка чи перепідготовка кваліфікованих працівників, їх економічне та інше професійне навчання, підвищення кваліфікації може бути предметом договорів у сфері господарської діяльності.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та громадянами (не господарюючими суб'єктами), не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (стаття 175 Кодексу ( 436-15 ). Трудові відносини між суб'єктом господарювання (працедавцем) і працівником також не є предметом регулювання Кодексу (стаття 4 Кодексу).

2. Щодо відносин трудового найму між працедавцем і працівником. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях.

Чинним законодавством України встановлені гарантії і компенсації при службових відрядженнях, в тому числі для працівників, що направляються для підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, обміну досвідом, стажування, участі у семінарах, конференціях, в тому числі за межами України.

Статтею 12 Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) встановлено, що норми оплати праці, гарантії для працівників (зокрема, оплату для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, оплату при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі службових відряджень встановлюються Кодексом законів про працю України ( 322-08 ) (далі - КЗпП) та іншими актами законодавства України. При цьому норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Законом "Про оплату праці" та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Так, відповідно до статті 121 КЗпП ( 322-08 ) працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством (ст. 122 КЗпП).

Компенсаційні виплати (відшкодування), що здійснюються працедавцем, зокрема виплати відповідно до встановлених законодавством гарантій і компенсацій при службових відрядженнях, включаючи працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, не є "доходом" і "додатковим благом" таких працівників у розумінні Закону.

Крім цього, відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.

Згідно з підпунктом 1.1 Закону термін "додаткові блага" визначається як кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і виногороди). Під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Таким чином, витрати підприємства (працедавця), пов'язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, а також витрати підприємства на участь в семінарах, конференціях, круглих столах та інших аналогічних заходах за профілем діяльності підприємства, в тому числі за межами України, є витратами на виробничі цілі, що пов'язані із господарською діяльністю підприємства і не є особистим доходом (додатковим благом) працівників.

Крім зазначеного, згідно з підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти (в тому числі закладів післядипломної освіти та вищих навчальних закладів відповідно до статей 44, 47, 61 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання у закладі освіти, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Виходячи з викладеного, у разі укладення підприємством таких угод із господарюючими суб'єктами, що не належать до закладів освіти, суми зазначених витрат підприємства не є доходом (додатковим благом) найманої особи і не включаються до складу оподатковуваного доходу.

Заступник Голови С.Лекарь

Документи що посилаються на цей